Провідною в освіті стала концепція розвитку людини як особистості, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації людини компетентностей. В Україні, як і у всьому світі, вже за декілька років, якщо вірити теорії поколінь, до школи підуть зовсім інші діти. «Цифрове» покоління замінять ті, кого називають «дітьми смартфонів», Google babies, поколінням «дзен» та «альфами». Наступного року підуть до школи діти, які народилися у 2018 році. Вони не обов’язково будуть поділяти наші погляди. Якими вони будуть?
Якими вони будуть?
На думку соціологів, покоління Альфа має бути схоже на своїх прапрапрадідів — приміром, на гімназистів початку XX століття. Вони жадібно вбирали все нове, нерідко нехтували заняттями, але обожнювали наукові, а часом і лженаукові відкриття: сінематограф, автомобілі, літаки, теплоходи, гіпноз, психоаналіз, медіумів.
Вони з поважним виглядом сперечалися про складні філософські й політичні доктрини, але в реальному житті були досить наївними.
Викладачів бентежила відсутність у тих дітей поваги до старших і дивовижна впевненість у собі. Ніколи ще серед підлітків не були настільки актуальними революційні ідеї. Замість того щоб думати про уроки, вони мізкували, як змінити світ. В усьому світі ті часи назвали бурхливими: людей очікували швидкі зміни в стилі життя та численні переїзди.
Прогнозують, що «альфи» також будуть схильні до нестандартних рішень. Їх змалку цікавитимуть глобальні проблеми сучасності: глобальне потепління, космос, нестача ресурсів. Причому, навіть у дитинстві вони будуть впевнені, що самостійно зможуть вирішити всі складнощі.
Якою б не була відповідь, маємо запропонувати майбутнім поколінням українців школу, яка буде для них сучасною.
Зміни, які відбуваються в освіті, стосуються всіх учасників освітнього процесу: і учнів, і педагогів, і батьків. Але ж на першому плані, звичайно, - учитель, його багатовимірний, невичерпний талант. Через його діяльність реалізується державна політика, спрямована на зміцнення інтелектуального потенціалу нації, і формується особистість дитини, тому професійно-фахове та індивідуально-особистісне зростання педагога має поєднувати практичну й навчальну діяльність. Досвідчений педагог зауважить, що професіоналізм набувається з роками практичної діяльності. Це дійсно так, але можна працювати в школі десятки років, а професіоналом так і не стати. Прикладів цьому, на жаль, дуже багато. Тому вміння обирати, а, отже, приймати оптимальні рішення в конкретних педагогічних ситуаціях є необхідною складовою, і одночасно засобом зростання професіоналізму педагога.
Турбуючись про розвиток свого закладу, ми мріємо про нову успішну школу, яка, працюючи в інноваційному режимі, підвищить компетентності та професіоналізм педагогів.
Ця ціль реалізується саме через роботу над науково-методичною проблемою «Формування інноваційного освітнього середовища на основі педагогіки партнерства в умовах реалізації компетентнісного підходу».
Особистісне спрямування освіти зумовлює потребу інтегровано оцінювати якість освіти, поєднуючи індивідуальні характеристики особистості педагога та педагогічні показники освітнього процесу.
Однією із ключових фігур освітньої системи виступає вчитель як творець педагогічної освіти, його ідеології, змісту, технологій. Радикально змінюється статус учителя, його освітні функції, зростають і вимоги до його професійної майстерності та її рівня. Адже саме професійній майстерності й педагогічній культурі притаманні великі можливості розвитку та стабільності суспільства, оскільки вони є гарантом для вирішення проблемних питань між старшим та молодшим поколіннями, сприяють адаптації до нових умов, більш ефективному процесу соціалізації особистості тощо. Зважаючи на виклики сучасності, конкурентоспроможним може бути саме грамотний, умотивований, сертифікований педагог. Удосконалення рівня професійної майстерності – один із основних напрямів реформування освіти. Педагогічною професією та педагогічною майстерністю можна опанувати лише на індивідуально-особистісному рівні. «Якщо людина не знає, до якої мети вона рухається, для неї жоден вітер не буде попутним», – говорив філософ Сенека. Лише за умови чіткого усвідомлення педагогом свого призначення та визначення мети, шлях до професійної майстерності буде вмотивованим та результативним.
Крім того, професійне самовдосконалення вчителя перебуває у тісному взаємозв’язку із ситуацією успіху, яку він створює для себе та для учнів. На основі цього стану можуть сформуватися нові, сильніші мотиви діяльності, змінюється рівень самооцінки, самоповаги. У тому разі, коли успіх стає стійким, постійним, може розпочатися своєрідна ланцюгова реакція, що звільняє колосальні, приховані до певного часу можливості особистості, які містять величезний заряд людської духовної енергії. З педагогічного погляду ситуація успіху — це таке цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремої особистості, так і колективу в цілому.
Організація педагогічної взаємодії учасників освітнього процесу на основі партнерства стає основою для взаємного збагачення, самопізнання, саморозвитку, слугує повному розкриттю індивідуального творчого потенціалу вчителів та учнів.
Методика. Практика.Досвід.