Школа – це життєвий простір людини, в якому вона знаходиться близько 70% свого часу, тому саме школа повинна давати знання і вміння організовувати життя, берегти та поліпшувати здоров’я дитини. При цьому потрібно враховувати соціально-економічні, кліматичні та інші регіональні й індивідуальні особливості, в яких виховується дитина.
Реалії воєнного часу призвели до різкого погіршення побутових умов багатьох дітей, неповноцінного відпочинку, зниження рухової активності, зменшення щоденного фізичного навантаження. Даються взнаки наслідки хімізації, поява багатьох раніше заборонених харчових добавок та наповнювачів, вживання в їжу неякісних продуктів, інші несприятливі екологічні фактори. Все це неминуче призводить до росту дитячої захворюваності. Тому політика формування здорового способу життя повинна стати пріоритетом.
Санітарно-гігієнічне виховання починається в родині, продовжується в дитячому дошкільному закладі і школі. Найбільше відхилення у стані здоров’я дає низький рівень санітарно-гігієнічного виховання, що призводить до спалахів інфекційних захворювань. Жодне інфекційне захворювання не проходить безслідно для наших органів і систем. Наслідки перенесених інфекційних захворювань супроводжують людину все життя, вносячи свої негативні корективи.
Органи охорони здоров’я не можуть протистояти неухильному погіршенню здоров’я дітей – їх діяльність зосереджена переважно на виявленні патологічних станів і значно менше уваги приділяється профілактичній роботі.
Сьогодні є тисячі людей в Україні, що ведуть здоровий спосіб життя, але їхнє ставлення до здоров’я не є узагальненою у суспільстві нормою, скоріше це становить виняток. Нормою у нас в країні є турбота про здоров’я тільки тоді, коли воно погіршується і починаються хвороби.
Наш освітній заклад ввжає, що для успішної роботи з підвищення здоров’я дітей важливим є об’єднання зусиль родини, органів охорони здоров’я, освіти і громадських організацій, фондів тощо.