...Епоха Нової української школи почалася для мене цікаво, творчо, відповідально. Хотілося мчати у “потязі сучасності” на шаленній швидкості і без зупинок проїхати відстань “1 вересня – 31 травня”. Це вдалося, але катастрофічно не вистачало часу. Найважливішим виявився час! Зробила висновок особисто для себе: у вчителя НУШ не залишається зайвого часу, для роботи у класі потрібен лаборант або помічник. Цілий рік моя самоосвіта мала неперервний, випереджальний, пізнавальний, цілеспрямований характер. Хотілося рухатися вперед, досягати поставлених цілей. І ці досягнення я бачу в тому, що маленькі першокласники вільні й розкуті у виборі діяльності на уроках, вміють спільно обмірковувати свої ідеї, шукають і співставляють зв`язок між новими та вже отриманими знаннями, вміють приймати альтернативні рішення, робити різні дослідження і, навіть, маленькі відкриття….
Міркування ВЧИТЕЛЯ НУШ
Постійна самоосвіта – активність життя сучасної людини, яка допоможе не відстати від “потяга сучасності”. Цей потяг вже набрав швидкості і вчитель в ньому є керманичем - внутрішньо багатою особистістю, з високим рівнем професійної компетентності, має широке коло зацікавлень, бажання пізнати нове й ділитися ним з оточуючими людьми. Необхідність самоосвіти та самовдосконалення викликана самою діяльністю педагога та значенням особи вчителя в житті дитини, потребою швидко і вправно реагувати на різні суспільні процеси і ситуації, бути готовим постійно “рости” в очах своїх учнів, уміло вирішувати різні завдання, практично і творчо виконувати ці завдання.
Отож, формальна, неформальна та інформальна освіта: що вибрати та як поєднати?
Для сучасного вчителя, який бажає йти в ногу з часом і бути в тренді, ідея безперервної освіти допомагає вирішити цю проблему. І не дивно, що таких вчителів стає дедалі більше, адже сучасна наука розвивається настільки швидко, що часто професійні знання, здобуті людиною, вже за кілька років стають застарілими та потребують оновлення. Відгукуючись на виклики сьогодення та потреби педагогів, держава передбачила можливість безперервного навчання вчителів у новому Законі про освіту, відповідно до якого вчитель має можливість обирати один з видів освіти впродовж життя – формальну, неформальну чи інформальну. Що являють собою ці види підвищення кваліфікації? Який вид обрати педагогу та як поєднати?
Формальна освіта – це освіта, яка здобувається відповідно до освітніх ліцензованих програм закладів післядипломної освіти і передбачає досягнення здобувачами освіти заздалегідь визначених результатів навчання. Вона розширює й доповнює знання з фаху, методики викладання предмету, психології, які отримав вчитель, здобуваючи вищу освіту.
Форми формальної освіти: очна (курси підвищення кваліфікації, семінари, творчі групи, тренінги тощо), дистанційна (дистанційні курси, онлайнові конференції, вебінари тощо), очно-дистанційна (поєднання очної та дистанційної форм навчання – очно-дистанційні курси).
Де здобути: заклади післядипломної освіти.
Вимоги до закладів формальної освіти: наявність ліцензії на здійснення освітніх послуг.
Мінуси формальної освіти: не завжди відповідають запитам слухачів, відсутність вибору тем, форм навчання тощо.
Неформальна освіта – це освіта, яка здобувається, як правило, за освітніми програмами та не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій. Вона допомагає швидко і вчасно отримати необхідні знання відповідно до потреб тут і зараз.
Форми неформальної освіти: очна (тренінги, майстер-класи, семінари, майстерні тощо), дистанційна (дистанційні курси, вебінари).
Де здобути: неурядові установи, приватні особи, платформи дистанційного навчання.
Вимоги до закладів неформальної освіти: немає, оскільки їхня робота не регламентується державними органами. Такі заклади не повинні мати ліцензію, їхні програми – гриф, сертифікат – реквізити офіційних установ.
Мінуси неформальної освіти: її результати не завжди враховуються при атестації, іноді педагоги не поінформовані про те, де можна повчитись.
Інформальна освіта (самоосвіта) – це освіта, яка передбачає самоорганізоване здобуття особою певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, родиною чи дозвіллям. Така навчальна діяльність не обов’язково цілеспрямована та структурована, не фіксується документально, але сприяє розширенню професійних знань та умінь і є однією з ключових компетентностей особистості.
Форми інформальної освіти: одноразові лекції, відеоуроки, медіа-консультації, спілкування у сім’ї, з колегами, читання спеціалізованих журналів, телебачення, відео, незаплановані випадкові бесіди.
Де здобути: будь-де.
Вимоги до закладів інформальної освіти: немає, оскільки їх не існує.
Як поєднати формальну, неформальну та інформальну освіту?
Сьогодні Закон України про освіту дозволяє вчителю обирати будь-який з цих видів, проте найбільш оптимальним буде поєднання традиційних курсів підвищення кваліфікації в закладі післядипломної освіти (формальна освіта), курсів, семінарів та інших заходів від неурядових установ, що дозволить швидко отримати потрібні знання та навички (неформальна освіта) та самоосвіту (інформальну), яка допоможе підвищити свій професійний рівень.
Як поєднати різні види здобуття освіти та спроєктувати власну траєкторію професійного зростання? Ось декілька порад для педагога:
- Узгодьте із адміністрацією школи замовлення на курси підвищення кваліфікації в закладі післядипломної освіти за місцем проживання (в умовах конкуренції вони сьогодні пропонують слухачам цікаві й корисні заходи та навчальні матеріали).
- Слідкуйте за оголошеннями в соціальних мережах, підпишіться на новини від неурядових організацій, які здійснюють навчання вчителів.
- Відвідуйте масові заходи – конференції, майстер-класи (часто на таких заходах вчителі дізнаються про нові можливості навчання).
- Складіть для себе список (а ще краще – додайте до календаря!) заходів (тренінгів, дистанційних курсів тощо), які дадуть максимум потрібних знань та навичок.
- Складіть список умінь (компетентностей), якими ви б хотіли оволодіти в майбутньому, аби стати ще більшим професіоналом своєї справи чи просто втілити свою мрію в життя (наприклад, монтувати відео, створювати анімацію, писати есе, вишивати, швидко рахувати, робити шоколадні цукерки чи неймовірну випічку тощо).
Кожен педагог, який прагне до вдосконалення освітнього процесу, повинен перебувати у постійному творчому пошуку, у постійному експериментальному дослідженні. Важливим для вчителів є усвідомлення перспектив свого професійного розвитку у процесі інноваційної педагогічної діяльності, готовність до творчого, новаторського пошуку в педагогічній діяльності, адже педагог-практик – самостійний конструктор своєї діяльності.
Система безперервної освіти Катерини Повшук
