Повшук Катерина Володимирівна
Учитель української мови та літератури
Я – педагогиня. Саме це усвідомлення прийшло до мене три роки тому, коли я почала працювати у ЗОШ № 20. Перед цим була робота у Вечірній школі, у якій навчалися старшокласники, які не протребували такої опіки й уваги, як учні середньої ланки тут.
Розпочавши роботу в школі, я несподівано отримала ще одну соціальну роль – стала класним керівником. Мені було трепетно і страшно від того, що ці маленькі п’ятикласники настільки залежать від мене, потребують постійної уваги, очікують щодня чогось нового та захопливого. Я старалась з усіх сил, щоб не розчарувати їх. В університеті я опанувала важливі фахові теоретичні знання, але практичних навиків розв’язання проблемних ситуацій, які виникали повсякчас, не здобула. Сили та наснаги вирішувати їх мені додавали допитливі оченята, які чекали підтримки, допомоги.
Перший рік у школі був важким та тернистим, але він подарував мені океан нових досвідів та вмінь, гіркоту від поразок і гордість від успіхів, задоволення від спілкування з дітьми. Цей рік породив впевненість, що я зможу і хочу навчати дітей, що це мені під силу. Тепер я зрозуміла, що бути вчителем і важко, і солодко, це – моє покликання.
Ні для кого не секрет, що праця вчителя триває і поза стінами школи. Спочатку я ставилася до цієї роботи як до виклику собі. Після того, як пролунав дзвінок з останнього уроку, я думаю, які цікаві матеріали підібрати до наступного заняття. Додому теж іду не з порожніми руками, а з десятками зошитів, власники яких з нетерпінням чекають, як я оціню їхні творчі думки, їхнє розуміння поставленого питання і грамотність викладу. І я розумію: щоб бути цікавим сучасним вчителем, необхідно постійно вчитися, удосконалювати свої вміння, знання, розширювати коло своїх інтересів і зацікавлень, тому на дозвіллі я дивлюся вебінари та науково-популярні відео, читаю книги про особливості роботи мозки та нові шляхи викладу й засвоєння інформації. Бути вчителькою – це стиль життя, і такий стиль мені до вподоби.
Моє педагогічне кредо: "Не в кількості знань полягає освіта, а в повному розумінні й майстерному застосуванні в житті всього того, що знаєш" (Фрідріх Дістервег). Воно співзвучне з моїм власним уявленням про роль освіти, яка полягає не в кількості вивчених правил, мовних фактів, явищ, а в умінні застосувати їх у щоденному житті. Я вважаю, що основним завданням на уроках української мови та літератури є розвиток та вдосконалення мовних компетентностей учнів, що полягають у розвитку здатності слухати, читати і розуміти текст; сприймати й відновлювати інформацію; вести діалог; переконувати й відстоювати власну точку зору; висловлювати власні думки й міркування.
Я переконана, що процес засвоєння знань є більш ефективним, коли діти застосовують нові відомості та навики відповідно до реальних життєвих ситуацій. Щоб цього досягнути, я стараюся бути для них вителем-фасилітатором, який спрямовує дітей у певному напрямку. На уроках української мови та літератури намагаюся навчити учнів бачити головне, робити висновки, самостійно здобувати знання, відкривати для себе щось нове, щоб потім адаптуватися в суспільстві та творчо працювати.
Однією з найважливішим мовленнєвих компетентностей є комунікативна, адже вона є незамінною для формування адаптованої до сучасних умов людини. Для розвитку цієї компетентності важлива пряма взаємодія і спілкування між учнями та учнями й вчителем, тому я повсякчас створюю ситуації спілкування на уроках. Також доцільно використовую різні види мовленнєвої діяльності: аудіювання, письмо, говоріння, читання.
На уроках літератури ми формуємо та вдосконалюємо навики ведення бесіди, аналізуємо тексти, ставимо та вирішуємо проблемні завдання. Також я часто мотивую учнів долучитися до творчого процесу, для цього прошу їх подумати над альтернативним закінченням твору, придумати фанфік, сиквел чи приквел. Уроки української мови та літератури є невід’ємним етапом формування мовленнєвих компетентностей учнів.